завантажте флеш-плeєр для перегляду узинського сайту.
Так


Історія міста Узин

Степові  простори  річки  Узьки  були  заселені  ще  у  скіфські  часи,  про  що  свідчить  знайдене  тут  грецьке  бронзове  дзеркало  VI століття  до  нашої  ери.  У  першій  половині  І  тисячоліття  нашої  ери  на  місці  сучасного  Узина  проживали  носії  так  званої  черняхівської  культури,  які  мали  жваві  торговельні  зв’язки  з  Римською імперією,  про  це  свідчать  знайдені  в  наших  краях  римські  монети.  Із  середини  ХІІ століття  землі  сучасного  Узина  входили  до  складу  Пороського  уділу  Київського  князівства,  яким  володіли  прямі  нащадки  відомого  князя  Володимира  Мономаха.

 

Першу  згадку  про  Узеницю  уже  як  селище  зустрічаємо   у  свідченнях  її  жителів,  датованих  1638р.,  що  втекли  до  Московщини  після   поразки  козацького  повстання.  Згадку  про  Узеницю  знаходимо  під  1651 роком,  коли  гетьман  Богдан  Хмельницький  після  битви  під  Берестечком  повернувся  до  Білої  Церкви,  а  потім  деякий  час  перебував  в  Узениці,  на  що  вказує  у  своєму  листі  від  22  серпня  1651  року.  У  наступні  часи  селище  занепало.  

Десь   у  середині  ХVIII  ст.  почалося   відродження  села.  У  1773 році  повноваження  на  утворення  слободи  на  річці  Узин  отримав  пан  Темберський,  тому  село  називалось  Темберщиною.  Після  смерті  пана  землі  переходять  до  графа  Ксаверія  Браницького. У  1818  році  він  заснував  в  Узині  кінний  завод  та економію.                                                                                                                 

Перша  відома  православна  церква  почала  будуватись  в  Узині  в  1773  році.  Була  вона  деревяна  і  невелика. У  1842  році  стару  церкву  було  розібрано  і  побудовано  нову  на  камяному  фундаменті  в  імя  св.Миколи,  двопрестольну. У  правому  теплому  приділі  27  серпня  1842  року  висвятили  престол  в  імя  Успіння  Божої  Матері.  За  радянських  часів  церква  була  зруйнована.

У  1993  році  в  Узині  почали  будуватися  нові  православні  церкви.

У  1898-1899рр.  поміщик  Здановський  побудував  в  Узині  цукровий  завод.  Землі  під  будівництво  він  орендував  у  графа  Браницького.  Територія  заводу  простягалась  від  центру  Узина  до  села  Житні  Гори  та  становила  20  кв. км.  На  заводі  спочатку  працювали   314  робітників  (  274  чоловіків  і  40  жінок ).  Місячний  заробіток  не  перевищував  15  крб.  Біля  заводу  були  побудовані  бараки,  де  жили  ті  робітники,  що  не    мали  власного  житла.   Розвиток  Узина  був  перерваний  нападом  фашистської  Німеччини  на  нашу  Батьківщину.  Близько  1500  жителів  Узина  пішли  на  фронт.  24  липня  1941  року  в  Узин  вдерлися  гітлерівці.  Настали  тяжкі  дні  окупації.  234  юнаків  та  дівчат  силоміць  вивезли  до  Німеччини;  44  чоловіки  кинули  в  концтабори,  15  узинців  було  закатовано.                                                                                 

Під  час  Великої  Вітчизняної  війни  на  цукрозаводі  діяла  підпільна  група.  Підпільники  виносили  з  заводу  цукор,  призначений  для  відправки  у  Німеччину,  саботували  розпорядження  німецького  командування.  Гестапівцям  вдалося  вистежити  підпільників.  Одного  з  них,  В.М.Шубіна  повісили  на  території  заводу.

                 

6  січня  1944  року  Узин  було  визволено  частинами  180  стрілецької  дивізії.

Під  час  війни  полягло  1660  узинців. 

У  парку  Слави  стоїть  памятник  полеглим  узинцям,  встановлений у 1951  році.  Тут  же  у братській  могилі  лежать  19  воїнів,  що  віддали  своє  життя,  визволяючи  Узин.

Наш земляк - Павло Романович Попович – двічі Герой Радянського Союзу, льотчик-космонавт  народився  в  Узині  в  1930  році.  Навчався  в  Узинській  школі  № 1.  Вперше  полетів  у  космос  12  серпня  1962  року  на  космічному  кораблі  “Восток – 4”.  Другий  політ  П.Р.Попович  здійснив  у 1974  році. Помер він у 30 вересня 2009 року, похований у Москві, а в 2010 році на Узинській школі    № 1 встановлено памятну дошку на честь славетного земляка.

З 1923 по 1930 та з 1934 по 1963 р. Узин був районним центром спочатку Білоцерківського округу, а згодом Київської області.

У 1956 р. Узин отримав статус селища міського типу, а з серпня 1971 р. - міста.